top of page

Психолого-педагогічна карта класу

СТАН ЗДОРОВ ’ Я І ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК
 

Стан здоров'я:
• сімейні умови,
• характеристика батьків,
• склад сім'ї,
• місце роботи батьків,
• їхній культурний рівень,
• режим життя дитини,
• спілкування поза школою.

Загальний розвиток:
• особливості мислення, рівень абстрактного мислення (аналіз, синтез, виявлення причинних зв'язків, здійснення висновків тощо);
• прагнення, інтереси, потреби, схильності;
• особливості характеру, індивідуальні реакції на події;
• особливості пам'яті та процесу запам'ятовування;
• тип інтелекту та професійні можливості;
• вольові якості, здатність до тривалих трудових зусиль.

СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАННЯ
• успішність (які оцінки переважають, з якого предмета вчиться найкраще);
• організованість і старанність у навчальній роботі, вміння працювати самостійно;
• інтерес до знань (зацікавлений чи ні, чи виявляє інтерес до окремих предметів);
• ставлення до елементів праці в школі (лабораторні роботи, чергування, підтримка чистоти в класі, на шкільному подвір'ї).
 

ІНТЕРЕСИ
Інтерес-це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, в силу його життєвого значення й емоційної привабливості. Інтереси виникають на основі потреб. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності. Види інтересів:
• Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручностей, гастрономічним виробам, до одягу і т. п.
• Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це перш за все пізнавальні інтереси (у широкому сенсі слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т. п. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики, живопису, театру).
• Суспільні інтереси включають інтерес до громадської роботи, до організаційної діяльності.
 

ЗДІБНОСТІ І НАХИЛИ
Нахили - передумови розвитку здібностей, але можливі випадки їх неспівпадання. Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявами активності і саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. Здібності — індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Виділяють: загальні здібності, які включають, ті якими визначаються успіхи людини в видах основної діяльності; спеціальні здібності, які сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності.
Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі спеціальні інтереси до вивчення змісту якоїсь галузі людської діяльності.
 

Найчастіше виділяють такі види здібностей:
• навчальні та творчі;
• розумові та спеціальні;
• математичні;
• конструкторсько-технічні
• музичні;
• літературні;
• художньо-зображувальні;
• фізичні;
• унікальні (пара психологічні)

Анкета щодо визначення здібностей учнів (за методикою американських вчених Хаана і Кафа)
За допомогою цієї анкети, що включає дослідження різних спеціальних здібностей, ви можете з'ясувати, якими з них володіє учень. Нижче перераховано вісім областей, в яких дитина може проявити свої таланти, і дані їх характеристики. Дайте оцінку кожній з якостей в балах (за п’ятибальною системою):

5 балів – така якість сильно виражена у дитини;
4 бали – виражено вище середнього;
3 бали – виражено середньо;
2 бали – слабо виражено;
1 бал – зовсім не виражено.

Підсумовуйте бали за всіма якостями усередині кожної з восьми областей. Спільну кількість набраних балів усередині однієї області розділіть на кількість питань в цій області.
Спробуйте скласти графічне зображення здібностей дитини. Для цього на горизонтальній осі позначте вісім областей здібностей, на вертикальній відзначте отриманий для кожної з них середній бал. Ви отримаєте ламану лінію – профіль здібностей учня. Ця анкета – свого роду опорна схема для спостережень за дітьми. Запропоновані характеристики здібностей можуть допомогти вам при аналізі поведінки дитини, його розумового і фізичного розвитку. Звичайно, анкета не вичерпує всіх проявів поведінки учня. Якщо вам здається необхідним, додайте власні характеристики його здібностей.

I. Інтелектуальні здібності
1. Учень засвоює нові знання, швидко і легко все схоплює.
2. Має почуття здорового глузду і використовує знання в практичних повсякденних ситуаціях.
3. Добре міркує, не плутається в думках. Добре вловлює зв'язок між подіями, між причиною і наслідком.
4. Швидко запам'ятовує прочитане або почуте, не витрачає багато часу на повторення того, що потрібно запам'ятати.
5. Знає багато про такі події, про які його однолітки не знають, не здогадуються.
6. Має великий запас слів, легко користується новими словами, вільно висловлюється.
7. Любить читати нові книги, які читають не однолітки, а діти, старші на рік чи два, дорослі.
8. Вирішує розумові задачі, що потребують розумових зусиль.
9. Задає дуже багато запитань.
10. Випереджає однолітків у навчанні на рік чи два.
11. Оригінально мислить і пропонує нестандартні відповіді, рішення.
12. Дуже спостережливий, добре сприймає інформацію, швидко реагує на все нове.

II. Художні здібності
1. У своїх малюнках зображує різнотипні типи предметів, ситуації, людей.
2. Серйозно ставиться до творів мистецтва, замислюється і стає дуже серйозним, коли чує нову музику, бачить гарну картину.
3. Оригінальний у виборі сюжету (робить незвичайні композиції з квітів, малюнків, марок тощо).
4. Завжди готовий використати будь-який матеріал для виготовлення іграшок, картин, малюнків тощо.
5. У вільний час багато малює, створює композиції, що мають художнє значення (наприклад, прикраси для дому).
6. Використовує малюнок або ліплення, щоб висловити свої почуття і настрій.
7. Цікавиться творами мистецтва. Може дати власну оцінку й намагається відтворити те, що йому сподобалося.
8. Любить працювати з пластиліном і глиною, клеєм, щоб відтворювати речі в трьох вимірах.

III. Музичний талант
1. Добре відчуває ритм і мелодію. Прислуховується до них.
2. Добре співає.
3. У гру на інструменті, у пісню чи танець вкладає багато енергії та почуттів.
4. Любить музичні записи, прагне піти на концерт або туди, де можна послухати музику.
5. Любить співати разом з іншими, щоб виходило злагоджено й добре.
6. У співі або музиці виявляє власні почуття і стан.

IV. Здібності до занять науковою працею
1. Після занять любить читати науково-популярні книги та журнали.
2. Не впадає у відчай, коли його задуми та проекти не підгримують вчителі або батьки.
3. Намагається зрозуміти причини й сенс подій.
4. Проводить багато часу над створенням проектів, конструюванням.
5. Любить обговорювати наукові події, винаходи, часто задумується над цим.

V. Літературна обдарованість
1. Може вільно побудувати розповіді, починаючи від зав'язки сюжету й закінчуючи розв'язкою конфлікту.
2. Придумує щось нове й незвичайне, коли розповідає про що-небудь знайомим.
3. При розповіді виділяє головне, найхарактерніше.
4. Розповідаючи про щось, вміє дотримуватися одного сюжету, не втрачає головної думки.
5. Любить писати оповідання та вірші.
6. Своїх героїв в оповіданнях зображує майстерно, передає почуття, настрій, характер.
7. Вибирає для своїх оповідань ті слова, які добре передають емоції, почуття.

VI. Артистичний талант
1. Легко входить у роль іншої людини, персонажа тощо,
2. Цікавиться акторською грою.
3. Виразно змінює тональність голосу, коли зображує героїв.
4. Розуміє та вміє передати конфлікти, ситуації, може розіграти будь-яку драматичну сцену.
5. Передає почуття через міміку, жести, рухи.
6. Прагне викликати емоційну реакцію в інших людей, коли про що-небудь із захопленням розповідає.
7. Дуже легко драматизує, передає почуття, емоційні переживання.

VII. Технічні здібності
1. Добре вміє майструвати, займатися різними ремеслами.
2. У світ його уподобань входить конструювання машин, приладів, моделей.
3. Може читати нескладні креслення механізмів, використовувати старі деталі для створення нових виробів, іграшок, приладів.
4. Визначає причини несправності приладів.
5. Любить робити креслення механізмів.
6. Читає журнали та статті про машини, механізми.

VIII. Здібності до спорту
1. Енергійний, потребує якомога більше фізичних рухів, щоб бути щасливим.
2. Любить брати участь у спортивних іграх і змаганнях.
3. Постійно досягає успіхів у якомусь виді спортивної гри.
4. Бігає швидше за інших.

ТЕМПЕРАМЕНТ
Темперамент – це стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів.
У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за переліченими нижче основними якостями:
- лабільність – відображає швидкість виникнення та перебігу збудження і гальмування;
- сензитивність – це сила впливу, яка потрібна, щоб зумовити в людини реакцію;
- реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;
- активність – тобто те, наскільки людина виявляє енергійність у житті й діяльності;
- темп реакцій – швидкість перебігу психічних процесів і реакцій;
- пластичність – гнучкість, ступінь здатності пристосування до нових умов;
- ригідність – інертність, негнучкість, нечутливість до зміни умов;
- екстраверсія – спрямованість особистості на навколишніх людей, предмети, події;
- інтроверсія – фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;
- емоційна збудливість – сила впливу, потрібна для того, щоб спричинити емоційну реакцію.
Холерик – людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нервовою системою, яка відзначається перевагою збудження над гальмуванням.
Характерні ознаки зовнішнього вияву холеричного темпераменту: квапливий, збуджений темп рухів, прямолінійні рухи починаються з ривка, незграбність рухів, дуже рухлива міміка, голосний голос, швидка мова (її швидкість може коливатися), рукостискання рвучке. Протягом розмови очі то «загоряються», то «тьмяніють», що пов´язано з коливаннями уваги до теми (навіть якщо вона йому цікава). На голосні зауваження відповідає також голосно, різко. Особливо неприємним голос стає, коли йому роблять зауваження при інших людях. Миттєво видає реакцію на негативну оцінку його суджень, пропозицій.
Сангвінік – людина із сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою, для якої властива висока швидкість реакцій.
Характерні ознаки зовнішнього вияву сангвінічного темпераменту: широкі рухи, широкі кроки, хода швидка, ритмічна, схильність до малої дистанції при спілкуванні, твердий погляд, досить сильне рукостискання, рухлива і багата міміка, пожвавлено-швидка манера мовлення. Очі «загоряються» з появою нової ідеї, нової пропозиції.
Флегматик – спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П. Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо слабкі подразники, то й реакція слабка, якщо сильні – то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища. Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими.
Характерні ознаки зовнішнього вияву флегматичного темпераменту: повільний, неспішний темп рухів, малорухома міміка, спокійна, повільна мова, низький тон голосу. Часто зупиняє співрозмовника, перепитує, якщо той говорить швидко.
Меланхолік – це людина зі слабкою, неврівноваженою, малорухливою нервовою системою, яка володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний може спричити в них «зрив».
Характерні ознаки зовнішнього вияву меланхолійного темпераменту: повільний, млявий темп рухів, малорухома й водночас напружена міміка, повільна манера мовлення, голос неголосний, погляд часто збоку або повз співрозмовника, під час рукостискання рука млява, можливі «опущені» кутики рота, стиснутий рот, нерівномірність у ритмі мови. Перестає бути активним при окрику, різкому зауваженні, залученні до нього уваги. Під час групового активного обговорення питання не завжди може виявити ініціативу, особливо при оцінних судженнях, губиться у великій аудиторії, уникає « контакту очей ».
Описані типи темпераменту в чистому вигляді рідко трапляються в житті. Фактично, у всіх людей поєднуються риси різних темпераментів, але переважає один із них, тому важко зарахувати ту чи іншу людину до певного типу темпераменту.
 

Тест на тип темпераменту
Інструкція: цей тест складається з 4 частин, в кожній частині - 20 тверджень, що характеризують певний тип темпераменту. Вам потрібно буде погодитися або не погодитися з кожним твердженням залежно від того, наскільки воно застосовується до вас.

Частина 1
1. Я метушливий і непосидючий.
2. Я нестриманий і запальний.
3. Я нетерплячий.
4. Я різкий і прямолінійний у спілкуванні.
5. Я часто є ініціатором різноманітних заходів.
6. Я впертий.
7. У суперечці я дуже спритний.
8. Мені важко дотримувати певний ритм у роботі.
9. Я часто йду на ризик.
10. Я не пам'ятаю образ.
11. Я кажу дуже швидко і збуджено.
12. Я неврівноважений і часто гарячі з-за дрібниць.
13. Я нетерпимий до недоліків інших.
14. Я люблю дражнити людей.
15. Моя міміка дуже виразна.
16. Я швидко приймаю рішення.
17. Мене приваблює все нове.
18. Мої рухи поривчасті й різання.
19. Я завжди наполегливо йду до поставленої мети.
20. У мене часто без особливих причин змінюється настрій.
Частина 2
1. Я - життєрадісна людина.
2. Я енергійний і завжди знаю, куди направити свою енергію.
3. Я не завжди доводжу до кінця те, що почав.
4. Я часто себе переоцінюю.
5. Все нове я схоплюю буквально на льоту.
6. Мої інтереси непостійні.
7. Свої невдачі я переживаю досить легко.
8. Мені легко пристосуватися до практично будь-яких обставин.
9. Будь-яка справа, якою я займаюся, захоплює мене.
10. Як тільки мій інтерес до справи згасає, я, як правило, кидаю його.
11. Я легко включаюся в нову роботу, а також перемикаюся з одного виду діяльності на інший.
12. Монотонна копітка робота пригнічує мене.
13. Я товариський і чуйний, у мене багато друзів.
14. У мене висока працездатність, я дуже витривалий.
15. Я кажу зазвичай голосно, швидко і чітко.
16. Навіть у складних і непередбачених обставин я не втрачаю самовладання.
17. Я завжди доброзичливо налаштований.
18. Я зазвичай без праці засинаю і прокидаюся.
19. Я часто беру поспішні, необдумані рішення.
20. Іноді я слухаю когось неуважно, не вникаючи в суть оповідання.
Частина 3
1. Зазвичай я спокійний і холоднокровний.
2. У всіх своїх справах я дотримуюся певної послідовності.
3. Зазвичай я розважливий і обережний.
4. Я спокійно переношу очікування.
5. Якщо мені нічого сказати, я вважаю за краще мовчати.
6. Моя мова розмірено і спокійна, без яскравої емоційної забарвлення.
7. Я стриманий і терплячий.
8. Я зазвичай доводжу те, що почав, до кінця.
9. Я не витрачаю сили на дрібниці, але можу бути дуже працездатною, якщо бачу, що справа того варта.
10. У роботі і в житті я дотримуюся звичної схеми.
11. Мені легко стримати свої емоції.
12. Похвала чи критика на мою адресу мало хвилюють мене.
13. До жартів на свою адресу я ставлюся поблажливо.
14. Мої інтереси відрізняються сталістю.
15. Я повільно втягуюся в роботу або перемикаюся з одного виду діяльності на інший.
16. Зазвичай у мене рівні стосунки з усіма.
17. Я акуратна і люблю порядок у всьому.
18. Мені важко адаптуватися до нової обстановки.
19. Я дуже витриманий.
20. Контакт з новими людьми я налагоджую поступово.
Частина 4
1. Я сором'язлива і сором'язлива.
2. У незнайомій обстановці я відчуваю себе розгубленим.
3. Мені важко заговорити з незнайомою людиною.
4. Часом я не вірю в свої сили.
5. Я спокійно переношу самотність.
6. Невдачі пригнічують мене.
7. Іноді я надовго йду в себе.
8. Я швидко втомлюються.
9. Я кажу дуже тихо, іноді майже пошепки.
10. Я завжди підлаштовуюся під мого співрозмовника.
11. Іноді щось вражає мене настільки, що я не можу стримати сліз.
12. Я дуже чутливий до похвали чи критиці.
13. Я висуваю високі вимоги до себе і оточуючих.
14. Я буваю недовірливим і підозрілим.
15. Я легко ранима людина.
16. Мене легко образити.
17. Я віддаю перевагу приховувати свої думки від навколишніх.
18. Я боязкий і малоактивний.
19. Я зазвичай покірливо підкоряюся наказам.
20. Мені хотілося б викликати в оточуючих співчуття до мене.

Інструкції
Підрахувати загальну кількість позитивних відповідей (А).
Підрахувати кількість позитивних відповідей окремо в кожній частині (A1, A2, A3, A4).
Обчислити відсоток позитивних відповідей по кожному типу темпераменту:

холерик = (А1 / А) х 100%;
сангвінік = (А2 / А) х 100%;
флегматик = (А3 / А) х 100%;
меланхолік = (А4 / А) х 100%.

Отримані результати будуть означати, яку частину у вашому темпераменті складає кожен з цих типів.
Результати тесту
Якщо результат за будь-якого типу дорівнює 40% або вище, то даний тип темпераменту у вас є домінуючим.
Якщо результат за будь-якого типу дорівнює 30-39%, то риси, характерні для цього типу, виражені у вас достатньо яскраво.
Якщо результат за будь-якого типу дорівнює 20-29%, то рівень вираженості характерних для цього типу темпераменту рис у вас середній.
Якщо ж результат склав 10-19%, то риси даного типу темпераменту у вас виражені слабо.
 

ХАРАКТЕР
Характер — динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самого себе. В системі відносин особистості виділяють чотири групи рис характеру, що утворюють симптомокомплекси:
• ставлення людини до інших людей, до колективу, до суспільства: індивідуалізм; колективізм (товариськість, чуйність, повага до інших, і «протилежні» риси — замкнутість, черствість, грубість, зневага до людей);
• риси, що показують ставлення людини до праці, до своєї справи (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність в роботі, відповідальне ставлення до справи, ініціативність, наполегливість і «протилежні» їм риси — лінь, схильність до рутинної роботи, несумлінність у роботі, безвідповідальне ставлення до справи, пасивність);
• риси, що показують, як людина ставиться до самого себе (почуття власної гідності, гордість, що правильно розуміється особою, і пов'язана з нею самокритичність, скромність і «протилежні» їм риси: зарозумілість, що іноді переходить у нахабність, марнославство, егоцентризм, як схильність розглядати в центрі подій себе і свої переживання, егоїзм — схильність піклуватися переважно про своє особисте благо);
• риси, що характеризують ставлення людини до речей (акуратність або неохайність, дбайливе або недбале поводження з речами).

Бліц тест для визначення рис характеру
1. Сплетіть пальці рук у замок ... Якщо верхнім виявиться великий палець лівої руки, запишіть на аркуші паперу літеру "Л", якщо великий палець правої руки - "П".
2. Прицільтесь в невидиму мішень ... Якщо для цього Ви користуєтеся лівим оком, закриваючи правий, напишіть літеру "Л", якщо навпаки - "П".
3. Схрестіть руки на грудях - поза Наполеона ... Якщо кисть лівої руки виявиться зверху, позначте це літерою "Л", якщо правою - літерою "П".
4. Поаплодуйте ... Якщо Ви хлопаєте лівою долонею по правій, то це літера "Л", якщо права долоня активніша - літера "П".
Оцініть свій результат:
"ПППП" (100-процентний правша) - консерватизм, орієнтація на стереотипи, безконфліктність, небажання сперечатися і сваритися.
"ПППЛ" - найбільш яскрава риса характеру - нерішучість.
"ППЛП"- дуже контактний тип характеру. Кокетство, рішучість, почуття гумору, артистизм.(Частіше у жінок ...)
"ППЛЛ" - рідкісне поєднання. Характер близький до попереднього, але більш м'який (менш рішучий).
"ПЛПП" - аналітичний склад розуму і м'якість. Повільне звикання, обережність у стосунках, терпимість і деяка холодність. (Частіше у жінок ...)
"ПЛПЛ" - найбільш рідкісне поєднання. Беззахисність, схильність до різного впливу. (Частіше у жінок ...)
"ЛППП" - часте поєднання. Емоційність, брак завзяття та наполегливості у вирішенні важливих питань, схильність до чужого впливу, гарна пристосовуваність, дружелюбність і легке входження в контакт.
"ЛППЛ" - більша, ніж в попередньому випадку, м'якість характеру, наївність.
"ЛЛПП" - дружелюбність і простота, деяка розкиданість інтересів і схильність до самоаналізу.
"ЛЛПЛ" - простодушність, м'якість, довірливість.
"ЛЛЛП" - емоційність, енергійність та рішучість.
"ЛЛЛЛ" (100-процентний лівша) - "анти консервативний тип характеру". Здатність поглянути на старе по-новому. Сильні емоції, виражений індивідуалізм, егоїзм, упертість, іноді доходить до замкнутості.
"ЛПЛП" - найсильніший тип характеру. Відсутня здатність змінювати свою точку зору, енергійність, наполегливість у досягненні поставлених цілей.
"ЛПЛЛ" - схожий з попереднім типом характеру, але більш нестійкий, схильний до самоаналізу. Зазнає труднощів у здобутті друзів.
"ПЛЛП" - легкий характер, вміння уникати конфліктів, легкість у спілкуванні та створенні знайомств, часта зміна захоплень.
"ПЛЛЛ" - мінливість і незалежність, бажання все зробити самому.

МОРАЛЬНІ ЯКОСТІ
Моральні якості — відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).
Моральні якості:
• загальний рівень морального розвитку;
• знання морально-етичних норм і правил;
• рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями;
• соціально-моральний статус у колективі;
• рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровесниками і старшими;
• рівень сформованості почуттів патріотизму та національної гідності;
• рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки;
• особливості вияву дисциплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.
Моральні цінності:
• відданість Батьківщині, її Конституції, повага до Національного Прапора і Гімну;
• відданість демократичним цінностям — повазі до людини та її прав, свободі вибору;
• усвідомлення себе громадянином Землі, турбота про екологічну безпеку і виживання людства;
• повага до різноманітності: расова і національна терпимість, повага до інших народів та їхніх культур;
• відданість цінностям сім'ї, повага до батьків, до кожної людини як самоцінності;
• дотримання у взаєминах з людьми таких цінностей, як Турбота, Повага, Довіра, Відповідальність;
• почуття особистої відповідальності за все, що відбувається навколо;
• політична культура й толерантність.
Моральні якості
Моральні якості — моральна характеристика найтиповіших рис поведінки індивіда.
До загальних моральних якостей відносять:
• патріотизм — вірність своїй батьківщині, дотримання й розвиток кращих традицій свого народу тощо;
• гуманізм — визнання суверенності особистості й недоторканності її достоїнства, віра в невичерпність людської доброзичливості;
• справедливість — об'єктивне оцінювання індивідуально-ділових якостей і дій людей, визнання їхньої індивідуальності, відкритість до спілкування, самокритичність.
Конкретні моральні якості репрезентують:
• совість — загострене почуття особистої відповідальності перед суспільством і людьми;
• моральна воля — розвинутий самоконтроль, уміння домагатися мети, завойовувати повагу людей;
• чесність —вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду “в очі”;
• організованість — взаємодія індивідуального і спільного, вміння структурувати і програмувати діяльність відповідно до правил і норм організації;
• товариськість — взаємна солідарність, повага і довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей;
• мужність — сміливість, уміння переносити особисті неприємності та службові невдачі;
• принциповість — повага думки інших, уміння відстоювати свою і чиїсь позиції.
Серед специфічних якостей виокремлюють:
• скромність — ретельність, розумне використання влади, критичне ставлення до своїх заслуг і недоліків;
• відповідальність — єдність слова і діла, “смак” до ділового ризику;
• щедрість — безкорисливість, надання допомоги людям, співчутливість;
• оптимізм — віра в себе й людей, у свій моральний вибір, краще майбутнє;
• великодушність — терпимість до недоліків людей, уміння прощати образи, не бути злопам'ятним та ін.
Усі моральні якості взаємозалежні, сприяють вияву одна одної, відтворюють цілісну модель морального складу особистості.
 

Зразок анкети для вивчення моральної орієнтації особистості

Шановний учню! Нас дуже цікавить твоя думка з деяких питань життя школи. Вона допоможе нам розробити пропозиції, щоб зробити його кращим і цікавішим. У тих запитаннях, де запропоновано кілька варіантів відповідей, ти можеш підкреслити потрібне чи дописати свою. Дякуємо за співпрацю.

1. Скільки тобі років?
2. Стать.... чол. / жін.
3. Як ти ставишся до поглядів своїх батьків на життя?
• цілком поділяю;
• майже поділяю;
• багато в чому поділяю;
• зовсім не поділяю.
4. Що найголовніше в житті людини (чого б ти хотів передусім домогтися):
• багато грошей;
• можливість допомагати людям;
• цікава робота;
• визнання іншими людьми;
• успіх у жінок (чоловіків);
• фізична сила і здоров'я;
• влада над людьми;
• сімейний добробут;
• духовне багатство;
• солідна посада;
• моральна досконалість;
• процвітання в бізнесі;
• інше?
5. Як ти ставишся до людей інших рас і національностей:
• з неприязню, ненавистю;
• ставлюся спокійно;
• вивчаю, цікавлюся;
• вважаю рівними з собою;
• готовий до дружби і співробітництва;
• не бачу проблеми?
6. З якими наведеними тут думками ти погоджуєшся:
• турбота про інших людей — важлива риса людини;
• турбота про процвітання своєї країни — головна риса громадянина;
• єдина турбота людини — її сім'я;
• людина має турбуватися тільки про себе?
7. З якими з таких суджень ти погоджуєшся:
• людина відповідальна за все, що відбувається навколо;
• людина відповідальна тільки за свої вчинки;
• людина відповідальна за свою сім'ю та близьких людей;
• людина відповідальна за долю світу, довкілля, всього людства?
8. Який з перелічених поглядів стосується тебе:
• я поважаю кожну людину, якщо вона не злочинець;
• я поважаю тільки близьких друзів;
• я поважаю тільки багатих і знаменитих;
• я поважаю тільки старших;
• я не зобов'язаний поважати будь-яку людину?
9. Чи можна розглядати працю в житті людини:
• як засіб до існування;
• як вищий сенс життя;
• як виявлення своїх сил і можливостей;
• як неприємний обов'язок;
• як потребу здорового організму?
10. Яке з наведених суджень ти поділяєш:
• у колективі почуваєшся сильнішим, здається, що виростають крила;
• колектив допомагає жити, вчитися, підтримує у важкі хвилини;
• колектив обмежує свободу людини;
• людина в колективі перетворюється на піщинку
11.Я в добрих стосунках зі своїми однокласниками:
• цілком погоджуюсь;
• погоджуюсь;
• я не знаю;
• не погоджуюсь;
• зовсім не погоджуюсь.
12.Які дії, вчинки, особисті риси твоїх однокласників ти найбільше шануєш?
13.Які дії, негативні вчинки, особисті риси твоїх однокласників ти найбільше засуджуєш?
14.Які проблеми тебе найбільше цікавлять у кінофільмах, книжках, у передачах ТБ:
• кримінальна хроніка;
• події в світі;
• досягнення науки, техніки;
• проблеми моралі;
• класична музика;
• політика;
• бізнес;
• спорт;
• релігія;
• рок-музика;
• фантастика, пригоди;
• секс;
• комедії та шоу;
• фільми жахів;
• детективи;
• про світ тварин;
• проблеми сім'ї?
15. Хто твій улюблений герой у кіно, телефільмах, у літературі?
16. Як часто ти пропускаєш уроки: ніколи; випадково; іноді; часто; дуже часто?
17. Чому ти пропускаєш уроки:
• мені нудно;
• мені не подобається навчання;
• тому що пропонують друзі;
• тільки в окремих випадках;
• я не люблю своїх однокласників;
• інші причини?

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ І СПІЛКУВАННЯ
Культу́ра мо́влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтість, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.
Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність її громадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.
 

ЗАГАЛЬНА КУЛЬТУРА
Культура поведінки — це вміння поводитися в товаристві (знайомому й незнайомому), важливе вираження її духовного багатства, уміння спілкуватися з людьми.
Дисциплінованість та навички культури поведінки:
• загальна характеристика поведінки (поводиться спокійно, стримано чи не контролює своїх емоцій);
• виконання шкільного режиму (дотримується правил поведінки, порушує їх навмисно чи через недбалість; найтиповіші порушення дисципліни);
• виконання вимог і розпоряджень учителів (виконує на першу вимогу, з бажанням чи примусово);
• чемність у спілкуванні з учителями, будь-якими дорослими;
• володіння навичками культури поведінки (ставлення до старих людей і молодших за себе, поступається місцем для людей похилого віку, з повагою ставиться до дівчат тощо).
Діагностика вихованості
Мета. Визначення дійсного рівня вихованості учнів та з’ясування наскільки ефективно реалізовані педагогічні завдання, які з них вимагають подальшого вирішення.
Інструмент діагностики: анкета, оцінювання.
Критерії – показники вихованості школяра
1. Поведінка в сім’ї: чи виявляє інтерес до сімейних вправ, проблем сім’ї, чи переживає разом з іншими членами родини її негаразди і радощі; чи старанно вчиться повному самообслуговуванню; чи виконує завдання старших, проявляє турботу про молодших і старших членів родини; чи правильно реагує на зауваження, чи ввічливий у спілкуванні з усіма членами родини.
2. Поведінка у школі: уважність на уроках, старанність у виконанні завдань учителів, працелюбність і акуратність у навчальній роботі, розумне ставлення до успіхів і невдач у навчанні, вияв почуття відповідальності за доручені громадські справи, бережливе ставлення до шкільного майна, дисциплінована поведінка на перервах.
3. Ставлення до старших: ввічливість у спілкуванні, слухняність у виконанні завдань, надання посильної допомоги тим, хто її потребує, ввічливе ставлення до старших при зустрічах і прощанні.
4. Ставлення до ровесників, активна участь у спільній діяльності та іграх, прагнення поділитися своїми успіхами та невдачами з товаришами, бажання безкорисливо допомагати друзям, прагнення не підводити своїх товаришів, клас.
5. Поведінка на вулиці і в громадських місцях: дотримання правил вуличного руху, збереження природи, дотримання чистоти і порядку в громадських місцях, у транспорті, на вулиці.
6. Ставлення до самого себе: акуратність і бережливість в одязі, взутті, дотримання правил особистої гігієни, виконання режиму дня і ранкової зарядки; самокритичність в оцінці своєї поведінки та окремих вчинків; правдивість, чесність, принциповість.
Шкала оцінювання – 5-бальна система: 5 – це є завжди; 4 – часто; 3 – рідко; 2 – ніколи; 1 – у мене інша позиція
Рівень вихованості: Високий (жовтий колір), достатній (білий), середній (синій), низький (червоний)
Методика обробки результатів: за кожним критерієм виводять одну середньоарифметичну оцінку. В результаті кожен учень має * оцінок. Потім 6 оцінок складають і ділять на *. Середній бал і є умовним визначенням рівня вихованості. Якщо середній бал дорівнює: 5 – 4,5 – це високий рівень вихованості; 4,4 – 4,0 – достатній рівень; 3,9 – 2,9 – середній; 2,8 – 2,0 – низький.
У класі ___________учнів
_______мають високий рівень вихованості (в) – жовтий колір;
_______мають достатній рівень вихованості (д) – білий колір;
_______мають середній рівень вихованості (с) – синій колір;
_______мають низький рівень вихованості (н) – червоний колір.
( дані визначити у двох вимірах: кількісно і у відсотках)
 

Анкета для учнів 1-3 класів
Показники(критерії)    Самооцінка    Оцінка вчителя    Підсумкова оцінка
1.Допитливість:
- мені цікаво вчитися
- я люблю мріяти
- мені цікаво знаходити відповіді на незрозумілі запитання
- мені подобається виконувати домашні завдання
- я прагну одержувати хороші оцінки
2.Працьовитість:
- я старанний у навчанні
- я уважний
- я допомагаю іншим у справах і сам звертаюся по допомогу
- мені подобаються допомагати в родині виконувати домашню роботу
- мені подобається чергування в школі
3.Дбайливе ставлення до природи:
- до землі
- до рослин
- до тварин
- до природи
4.Моє ставлення до школи:
- я виконую правила для учнів
- я добрий у взаєминах із людьми
- я беру участь у справах класу і школи
5.Красиве в моєму житті:
- я акуратний у справах
- я охайний в одязі
- мені подобається все красиве навколо мене
- я ввічливий у взаєминах із людьми
6.Як я ставлюся до себе:
- я керую собою
- я дотримуюся санітарно-гігієнічних правил догляду за собою
- я не маю шкідливих звичок
 

Анкета для учнів 4-5 класів
Показники (критерії)    Самооцінка    Оцінка вчителя    Підсумкова оцінка
1.Допитливість:
- мені цікаво вчитися
- я завжди виконую домашні завдання
- я прагну одержувати хороші оцінки
- я люблю читати
- мені цікаво знаходити відповіді на незрозумілі запитання
2.Старанність(ставлення до навчання):
- я старанний у навчанні
- я уважний
- я самостійний
- я допомагаю іншим і сам звертаюся по допомогу
- мені подобаються самообслуговування в школі й удома
3.Ставлення до природи:
- я бережу землю
- я бережу рослини
- я бережу тварини
- я бережу природу
4.Я і школа:
- я виконую правила для учнів
- я виконую правила внутрішньошкільного життя
- я беру участь у справах класу і школи
- я добрий у взаєминах із людьми
- я справедливий у взаєминах з людьми
5.Прекрасне у моєму житті:
- я акуратний, охайний
- я дотримуюся культури поведінки
- ціную красу у своїх справах
- я бачу прекрасне в житті
6.Ставлення до самого себе:
- я керую собою, своєю поведінкою
- я дотримуюся санітарно-гігієнічних правил догляду за своїм одягом і зовнішністю
- я не маю шкідливих звичок
 

Анкета для учнів 6-9 класів
Показники(критерії) Самооцінка Оцінка вчителя Підсумкова оцінка
1.Ерудиція:
- міцність і глибина знань
- культура мови
- доказовість і аргументованість суджень
- кмітливість
- використання додаткових джерел
2.Ставлення до праці:
- старанність і сумлінність
- звичка до самообслуговування
- самостійність
- уважність
3.Ставлення до природи:
- дбайливе ставлення до землі
- дбайливе ставлення до рослини
- дбайливе ставлення до тварини
- прагнення зберегти природу в повсякденній життєдіяльності
- допомога природі
4.Я і суспільство:
- виконання правил для учнів
- виконання правил внутрішнього розпорядку
- виконання норм і правил людського співжиття
- милосердя
- участь у житті класу і школи
5.Естетичний смак:
- акуратність і охайність
- культурні звички у житті
- внесення естетики у життєдіяльність
- уміння знаходити прекрасне в житті
- відвідування культурних центрів
6.Ставлення до самого себе:
- я керую собою
- своєю поведінкою
- вмію організовувати свій час
- піклуюся про здоров’я
- дотримуюся правил особистої гігієни
- я не маю шкідливих звичок
 

Анкета для учнів 10-11 класів
Показники(критерії)    Самооцінка    Оцінка вчителя    Підсумкова оцінка
1.Інтелектуальний рівень:
- ерудиція
- культура мови
- логіка мислення(доказовість, аргументація)
- самостійність
2.Моральна позиція:
А) милосердя:
- доброта і співчуття взагалі
- доброта і співчуття до родини, близьких, друзів
Б) відповідальність:
- обов’язок перед батьками і старшими
- обв’язок стосовно суспільства
В) справедливість:
- рівність статей
- виконання правил внутрішньо шкільного життя
- виконання закону
Г) характер:
- щедрість у відношенні до слабких, хворих, бідних
- вміння прощати
- чесність
Д) естетичний смак:
- акуратність і охайність
- культурні звички у житті
- внесення естетики у життєдіяльність
- уміння знаходити прекрасне в житті
- відвідування культурних центрів
Е) ставлення до самого себе:
- самоконтроль
- піклуюся про зміцнення здоров’я
- негативне відношення до шкідливих звичок
 

ПРОФЕСІЙНІ НАМІРИ
Професійний намір - це усвідомлене ставлення до певної професійної діяльності, прагнення здобути освіту за обраною професією. На відміну від покликання, намір включає прийняття рішення.
Методика «Диференційно-діагностичний опитувальник» (ДДО) Е. А. Клімова:
Методика призначена для відбору на різні типи професій відповідно до класифікації типів професій Е. А Клімова. Можна використовувати при профорієнтації підлітків і дорослих.
Зміст методики: випробуваний повинен у кожній з 20 пар пропонованих видів діяльності вибрати тільки один вид і у відповідній клітині аркуша відповідей поставити знак «+».
Лист відповідей зроблений так, щоб можна було підрахувати число знаків «+» в кожному з 5-ти стовпців. Кожен із 5-ти стовпців відповідає певному типу професії. Випробуваному рекомендується вибрати той тип професій, який отримав максимальне число знаків «+».
 

Назва типів професій по стовпцях:
I. «Людина-природа» - всі професії, пов'язані з рослинництвом, тваринництвом і лісовим господарством.
II. «Людина-техніка» - всі технічні професії.
III. «Людина-людина» - всі професії, пов'язані з обслуговуванням людей, зі спілкуванням.
IV. «Людина-знак» - всі професії, пов'язані з обрахуванням, цифровими та буквеними знаками, в тому числі і музичні спеціальності.
V. «Людина - художній образ» - всі творчі спеціальності.
Час обстеження не обмежується. Хоча випробуваного варто попередити про те, що над питаннями не слід довго замислюватися і звичайно на виконання завдання потрібно 20-30 хв. Можливе використання методики індивідуально і в групі. Експериментатор може зачитувати питання групі випробуваних, але в цьому випадку обмежується час відповіді. Такий спосіб застосовується, коли експериментатор повинен працювати в обмеженому часовому інтервалі.
Інструкція: «Припустимо, що після відповідного навчання ви зможете виконати будь-яку роботу. Але якби вам довелося вибирати лише з двох можливостей, що б ви хотіли? »
 

Текст опитувальника
1а. Доглядати за тваринами.
або
1б. Обслуговувати машини, прилади (стежити, регулювати).
2а. Допомагати хворим.
або
2б. Складати таблиці, схеми, програми для обчислювальних машин.
3а. Стежити за якістю книжкових ілюстрацій, плакатів, художніх листівок, грамплатівок.
або
3б. Слідкувати за станом, розвитком рослин.
4а. Обробляти матеріали (дерево, тканина, метал, пластмасу і т.п.).
або
4б. Доводити товари до споживача, рекламувати, продавати.
5а. Обговорювати науково-популярні книги, статті.
або
5б. Обговорювати художні книги (або п'єси, концерти).
6а. Вирощувати молодняк (тварин якої-небудь породи).
або
6б. Тренувати товаришів (або молодших) для виконання та закріплення будь-яких навичок (трудових, навчальних, спортивних).
7а. Копіювати малюнки, зображення (або налагоджувати музичні інструменти).
або
7б. Керувати будь-якої машиною (вантажним, підйомним або транспортним засобом) - підйомним краном, трактором, тепловозом і ін
8а. Повідомляти, роз'яснювати людям потрібні їм відомості (у довідковому бюро, на екскурсії і т.д.).
або
8б. Оформляти виставки, вітрини (або брати участь у підготовці п'єс, концертів).
9а. Ремонтувати речі, вироби (одяг, техніку), житло.
або
9б. Шукати і виправляти помилки в текстах, таблицях, малюнках.
10а. Лікувати тварин.
або
10б. Виконувати обчислення, розрахунки.
11а. Виводити нові сорти рослин.
або
11б. Конструювати, проектувати нові види промислових виробів (машини, одяг, будинки, продукти харчування і т. п.).
12а. Розбирати суперечки, сварки між людьми, переконувати, роз'яснювати, карати, заохочувати.
або
12б. Розбиратися в кресленнях, схемах, таблицях (перевіряти, уточнювати, упорядковувати).
13а. Спостерігати, вивчати роботу гуртків художньої самодіяльності.
або
13б. Спостерігати, вивчати життя мікробів.
14а. Обслуговувати, налагоджувати медичні прилади, апарати.
або
14б. Надавати людям медичну допомогу при пораненнях, ударах, опіках і т.п.
15а. Художньо описувати, зображати події (спостережувані та подаються).
або
15б. Складати точні описи-звіти про спостережувані явища, події, вимірювані об'єкти і ін
16а. Робити лабораторні аналізи в лікарні.
або
16б. Приймати, оглядати хворих, розмовляти з ними, призначати лікування.
17а. Фарбувати чи розписувати стіни приміщень, поверхню виробів.
або
17б. Здійснювати монтаж або зборку машин, приладів.
18а. Організовувати культпоходи однолітків або молодших в театри, музеї, екскурсії, туристичні походи тощо
або
18б. Грати на сцені, брати участь у концертах.
19а. Виготовляти по кресленнях деталі, вироби (машини, одяг), будувати будівлі.
або
19б. Займатися кресленням, копіювати креслення, карти.
20а. Вести боротьбу з хворобами рослин, з шкідниками лісу, саду.
або
20б. Працювати на клавішних машинах (друкарській машинці, телетайпі, складальної машині та ін.)

ЛИСТ ВІДПОВІДЕЙ
I II III IV V
1а 1б 2а 2б 3а
3б 4а 46 5а 5б
6а 66 7а
7б 8а 8б
9а 96
10а 106
11а 11б 12а 126 13а
13б 14а 14б 15а 15б
16а 16б 17а
17б 18а 18б

19а 19б
20а 20б

 

 

Психологічні особливості дітей із неповних сімей


Ключові слова: розлучення , проблема розлученої сім'ї, виховання дітей, мікросередовище розвитку дитини, неповна сім´я, соціально-економічне становище, психолого-педагогічна культура, формування особистості дитини.
Вивчення впливу відносин у неповних сім´ях на психологічні особливості розвитку дітей є актуальною темою сьогодення. Адже кількість таких сімей щороку збільшується, що є причиною підвищення дитячої злочинності, соціального сирітства, підліткового суїциду та порушення психоемоційного розвитку дитини.
Загальною тенденцією розвитку сучасної сім’ї є зміна основних функціональних та структурних характеристик її життєдіяльності. Яскравим підтвердженням цієї позиції є подальше зростання кількості неповних сімей. В Україні кількість позашлюбних дітей у матерів віком до 30 років складає 12 % від числа новонароджених, майже 1,5 мільйона дітей виховуються в неповних сім’ях. Кількість дітей, покинутих батьками в пологових будинках, підкинутих на сходинках лікарень і в під’їздах будинків, складає майже 50 тисяч. Кожна 6–7 дитина виховується в неповних сім’ях, тобто практично 13 % від загальної кількості сімей є неповними.
Сім’я як основний осередок суспільства виконує важливі соціальні функції, відіграє особливу роль у житті людини, її захищеності, формуванні її як особистості, задоволенні духовних потреб. Сім’я є унікальним соціальним інститутом, посередником між індивідумом та державою, транслятором фундаментальних цінностей від покоління до покоління. У результаті взаємовпливу індивідів у сім’ї вона виступає як персональне мікросередовище розвитку дитини – це комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Основними складовими сім’ї як мікросередовища є: колективні уявлення, міжособистісні внутрішньо-сімейні стосунки, сімейні традиції, звичаї, настрої, норми внутрішньо-сімейної поведінки, морально-духовний клімат.
Розвиток дитини у неповній сім’ї піддається впливу низки деструктивних факторів. Це і важкий моральний та матеріальний стан сім’ї, зміна складу сім’ї (вітчим, народження рідної для нового подружжя дитини), відсутність можливостей для ідентифікації з одним з батьків своєї статі, комплекс неповноцінності через відсутність батька, раннє дорослішання тощо. Специфічною проблемою неповної сім’ї є проблема статевої ідентифікації дитини, а також повноцінності процесу виховання.
Сім'я є складною, динамічною, автономною системою і, разом з тим, невід'ємним елементом соціальної структури, що зв'язує сучасне з минулим і майбутнім.
Майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по-перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім'ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою та підготовкою батьків до виховання дітей у сім'ї. За даними статистики, 1,55 млн. дітей до 18 років (13,5%) виховуються в умовах неповної сім'ї і переважно матір'ю. Такі сім'ї, як правило утворюються в результаті розірвання шлюбних зв'язків подружжя.
Мета статті – розкрити психологічні особливості дітей із неповних сімей.
У розлученій сім'ї спостерігається стан психічної тривоги і дестабілізації усіх її членів, порушується почуття психічної рівноваги, між дорослими часто виникають гострі конфронтації, які ускладнюють процес виховання дітей. Особливо ускладнюється цей процес у період вступу дітей у підлітковий вік, коли різко загострюється їх реакція на всі події, що відбуваються в сім'ї, у результаті цього підвищується ймовірність асоціальної протизаконної поведінки.
У своїх працях вітчизняні вчені (М. Солоннов, Б. Псавко, П. Старожицький, Б. Урланіс, А. Харчев, Л. Чуйко, М. Юркевич та ін.), а також зарубіжні педагоги та психологи (К. Аронс, 3. Марова, 3. Матейчек, Д. Варга, Б. Спок) підкреслюють як прогресивність цього явища (право на розлучення досягнете у тривалій боротьбі, пов'язаній із соціальним прогресом, формуванням особистості, ставленням до жінки, дітей), так і негативні його сторони (ускладнюється процес виховання і розвитку дітей у зв'язку зі зміною стосунків між колишнім подружжям, із друзями та знайомими, які знають обох членів подружжя, переживаннями, відчуттям провини, болю та ін.).
Сильним негативним фактором у вихованні дітей виступає сам факт розлучення. Залишення сім'ї батьком, що, як правило, супроводжується розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і нерідко має руйнівний вилив на її психологічний світ.
На думку деяких зарубіжних дослідників (Дж. Валлерштейн, Дж.Макдермот та ін.), найбільш гострі переживання і відповідні наслідки від розлучення батьків виникають у дітей молодшого дошкільного віку (2,5-3,5 р.). Це підвищена лякливість, розладнання сну, зниження пізнавальних інтересів. У середніх і старших дошкільників наслідком розлучення є виражена тривога, переживання втрати, депресія, роздратованість, агресивність, бідність фантазії, заниження самооцінки і т. д.
Несприятливим фактором у виховному процесі є те, що після розлучення іноді різко погіршується психічний і навіть фізичний стан жінки-матері. Розлучення для багатьох жінок (особливо тих, які залишилися з дітьми) є сильним потрясінням у житті, що веде іноді до виникнення стану психічного синдрому (стан неспокійності, невпевненості, страху, втрати рівноваги і т. д.). У стані горя і сорому мама нерідко у всіх хибах звинувачує батька, виховує у дітей почуття ненависті й зла до нього, яке може обернутися потім не тільки проти її батька, але і проти неї й інших дорослих.
У нашому суспільстві побутує думка, що мати всі свої сили, здібності, можливості повинна віддавати дитині. Ця думка є шкідливою і для матері, і для дитини. У кінцевому результаті мати може опинитися перед фактом, що все її життя, принесене в "жертву" дитині, не оцінене самою дитиною. Це відчуття з'явиться в матері, коли її доросла дтина піде своїм шляхом і збайдужіє до неї. Якщо ж матері, в іншому випадку, вдалося прив'язати до себе своїх дітей настільки, що їм не вистачає сили йти своєю дорогою, то це означає, що вона не навчила їх самостійно та незалежно жити. У результаті можна дійти висновку, що частіше розпадаються ті сім'ї, батьки яких були розлучені.
Ще складніше процес соціалізації дітей проходить у тих сім'ях, у яких мати інтенсивно хоче "влаштувати" своє щастя. У сім'ї часто з'являються нові вітчими. Деякі з них, поселяться у квартирі, хочуть перебудувати на свій лад їх сімейний побут, вимагаючи від дитини визначеного ставлення до себе, а потім їх залишають. На їх місце можуть прийти інші, і все починається спочатку. Дитина стає замкненою, вона відчуває себе нікому не потрібною. Часто у дитини погіршуються стосунки з мамою.
Діти в розлученій сім'ї залишаються без догляду, поки мати на роботі, у два рази частіше, ніж у повній. За даними В. Єрмакова, в середньому один із батьків із неповної сім'ї працює щомісячно на чотири дні більше (тобто практично ще кожну суботу) від батьків із повних сімей. А державна допомога, як і аліменти, полегшують умови життя неповної сім'ї, але не можуть вирішити тих матеріальних проблем, із якими вона стикається. Матеріальні труднощі в розлучених сім'ях переносяться важко і травмують психіку дітей, породжують невдоволення, заздрість, приниження, злість (у таких сім'ях виникають найгостріші переживання внаслідок можливостей сім'ї і бажаннями дітей; у яких декілька дітей).
Матері з неповних сімей частіше, ніж матері з повних сімей, стурбовані низькою успішністю дитини в школі, проявом грубості у спілкуванні, поганою поведінкою в школі, дружбою з поганими товаришами , дуже ранньою цікавістю до своїх ровесників протилежної статі.
Міцний сплав мужності, твердості характеру, пов'язаних з чоловічим початком у сім'ї, і м'якість, сердечність, які йдуть від жінки, позитивно впливають на дітей обох статей. Але особливо це необхідно для хлопчиків. Відсутність у сім'ї чоловічого авторитету негативно впливає на формування психічного розвитку і чоловічих рис характеру дитини, а також її фізичного розвитку.
Таким чином, проблема розлученої сім'ї полягає в тому, що мати не може замінити батька уже тому, що вона жінка, і ще тому, що один з батьків не може замінити двох. Кожний із них приносить у сім'ю свою індивідуальність, свою багатогранність почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. Відсутність одного з батьків нічим не може бути замінена. Дитина має меншу можливість ознайомлення з різними варіантами соціального досвіду, і головне, з тією стороною інтимно-емоційної сфери її сім'ї, яка створюється стосунками подружжя. Ось цей вакуум у розлученій сім'ї негативно впливає на підготовку дітей до сімейного життя. Ця ситуація, яка характеризується відсутністю наочного зразка взаємовідносин статей, породжує, великий ризик того, що у дітей закладаються деформовані (або духовно збіднені, або відірвані від життя - підвищено романтичні, ідеалізовані) погляди на шлюб і сім'ю, які будуть впливати в майбутньому на становлення її власної сім'ї.
Більше третини дітей починають після розлучення батьків гірше вчитися, порушують дисципліну, деякі починають конфліктувати з усіма, навіть з друзями, деякі втікають з дому.
Можна виділити шість найбільш розповсюджених помилок, які виникають в процесі виховання дітей в неповних сім’ях:
1. Гіперопіка, коли дитина і проблеми, пов’язані з нею, ставляться на перше місце в системі життєвих цінностей і орієнтацій. Гіперопіка є однією з форм деформації виховання.
2. Відстороненість матері від виховного процесу і надмірна орієнтація на матеріальну турботу про дитину. Згодом, така дитина починає вимагати від матері все більшого, а, так як вона вже не може виконувати зростаючі потреби, це стає причиною багатьох конфліктів і переживань.
3. Перешкоджання контактам дитини з батьком.
4. Двоїсте відношення до дитини, яке проявляється то в нападах надмірної любові, то у спалахах роздратованості.
5. Прагнення матері зробити дитину зразковою, не дивлячись на те, що в неї немає батька. Мати стає «домашнім наглядачем». Дитина або стає пасивною, або включається в життя вуличних компаній.
6. Відсторонення матері від догляду за дитиною і її виховання. Причини таких ситуацій можуть бути різними, починаючи з безвідповідальності, недоброзичливого ставлення до дитини, і аж до алкоголізму матері та інших форм асоціальної поведінки
В умовах сучасної дійсності неповна сім’я складається із матері з дитиною або з декількома дітьми. Дефіцит чоловічого впливу в неповних сім’ях проявляється у вигляді:
• порушення розвитку інтелектуальної сфери (страждають математичні, аналітичні і просторові здібності дитини за рахунок розвитку вербальних здібностей);
• недостатньо чіткого здійснення процесу статевої ідентифікації хлопчиків і дівчаток;
• утруднення навчання підлітків навикам спілкування з представниками протилежної статі;
• формування надмірної, патологічної прихильності до матері, оскільки відсутній член сім’ї, який міг би «відірвати» дитину від матері, вивести її в більш широкий світ.
Для повноцінного розвитку інтелекту дитини дуже важливо, щоб в її оточенні починаючи з раннього дитинства, зустрілися обидва типи мислення: і чоловічий, і жіночий. Відсутність батька в сім’ї негативно відображається на розвитку інтелектуальних здібностей, як хлопчиків, так і дівчаток. Засвоєння дитиною жіночих або чоловічих моделей поведінки відбувається під впливом батьків. Дорослі свідомо або несвідомо навчають дитину її статевої ролі. Тобто орієнтують її в тому, що значить бути хлопчиком або дівчинкою. Батьки хлопчикам частіше, ніж дівчаткам, вибачають прояви агресивності і заохочують їх активність, ініціативність. Від дівчинки чекають душевності, чутливості і емоційності.
Психолого-педагогічні рекомендації
Ø Усім необхідна довіра: батькам: - до вчителів, вчителям – до батьків, батьків і вчителів – до дітей. Довіра дозволяє налагодити необхідний обмін інформацією між школою і сім`єю. Виховний мікроклімат у класі і сім`ї, соціальному середовищі часто визначається характером спілкування, перш за все, педагогів і батьків, побудованому на довірі, єдності мети, форм і методів виховання та самовиховання, педагогічному такті, авторитеті, особистому прикладі вчителя, індивідуальному підході до учня, основного і окремо проживаючого батьків, урахуванні їх освітнього рівня, складу сім`ї, її впливу на учня.
Ø Класний керівник повинен знати не тільки вузьку інформацію про сім`ю (склад, місце роботи батьків, професія, матеріальна забезпеченість, житлові умови і т.д.), але і культурний рівень сім`ї (освіта, домашня бібліотека, сімейні традиції, свята і т.д.), які інтереси, нахили, здібності виявляє дитина вдома; особливості виховних можливостей сім`ї (стосунки батьків, батьків і дітей); рівень батьківського авторитету; стиль, методи і форми виховання; традиційні форми похвали і покарання; сімейні обов`язки дітей; наявність єдиних виховних взаємодій дорослих членів сім`ї і рівень виконання вимог школи; вплив на сім`ю друзів, сусідів, знайомих батьків, які відіграють важливе значення у вихованні дитини.
Ø Класний керівник, переконуючи батьків у необхідності збереження етики і такту у ставленні до дитини, повинен сам бути прикладом культурного, уважного ставлення до дітей і їх батьків. Він повинен зробити так, щоб батьки не боялися розповідати будь-яку інформацію про своїх дітей, повинен допомогти батькам, особливо батьку, який проживає окремо від сім`ї і переживає за виховання дитини. Педагог має визначити необхідний стиль взаємовідносин у сім`ї, а також допомогти учневі зайняти правильну позицію.
Ø Дитині потрібні позитивні емоції, тому корисно для неї створювати ситуацію успіху, формувати дружнє ставлення до нього однокласників, залучити її до суспільно корисної діяльності, у якій дитина відчує зацікавленість класного керівника, друзів, класу. Важливо так побудувати спілкування дитини в мікросоціумі, щоб поряд були спокійні, впевнені, надійні люди. Даючи доручення, слід роз`яснити його мету і значення для колективу, необхідність вчасного його виконання, і як поетапно виконувати це доручення, з чого розпочати виконання, що і як робити, у які строки його необхідно виконати, до кого можна звернутися за допомогою. Так, успішне виконання дорученої справи класний керівник, учнівський колектив обов`язково повинні відзначити, що без стимулювання позитивних дій, учинків не буде активності особистості. Така організація роботи сприяє розвитку позитивних якостей, насамперед впевненості дітей у своїх силах, почуття товариськості, взаємодопомоги, усвідомлення своєї причетності до загальних справ. Крім того, привчає сумлінно ставитись до виконання дорученої справи. Якщо на першому етапі роботи класний керівник домагається сумлінного виконання дорученої справи, постійно контролюючи та допомагаючи її виконувати, то поступово його допомога зменшується, учень набуває навичок самостійної роботи.
Висновоки
Важливий фактор, який негативно впливає на виховання дітей у розлученій сім’ї, - відсутність необхідної позитивної емоційної атмосфери. У сім’ї, в якій тільки мати виховує дітей, їх розвиток – односторонній. Багатьом матерям не вистачає часу на виховання дітей у силу їх зайнятості матеріально-побутовими потребами. Відсутність батька впливає на формування у дітей ряду моральних якостей (мужності, сміливості, сили волі, дисципліни і т.д.).
Поряд з об’єктивними факторами є і суб’єктивні: іноді в розлученій сім’ї дитина стає предметом підвищеної опіки, і надмірна увага батьків може призвести до сформованості в неї егоїстичних звичок, заниженої самооцінки.
У випадку, коли у вихованні дітей із розлученої сім’ї беруть участь і інші дорослі (родичі матері, батька і ін.) може виникнути ситуація неузгоджених педагогічних дій, що негативно впливає на дитину, зумовлюючи її до конформізму. Інколи цю ситуацію дитина може використовувати у власних егоїстичних цілях.
Батько, який проживає окремо, у більшості випадків не підтримує постійних зв’язків із дитиною і втрачає авторитет у її очах. Для дитини необхідно створити таку атмосферу, в якій би вона найменше відчувала відсутність батька. Дитина може стати центром підвищеної уваги чи опіки або, навпаки, коли цього їй не вистачає. Тому існує можливість її неповноцінного розвитку: можливість прояву егоїзму, невпевненості в собі, відсутність чутливості, недоброзичливості, небажання допомогти іншій людині, формування неадекватної самооцінки.
Таким чином, роль батьків у вихованні багатопланова і відображається на формуванні особистості дитини. Відсутність одного з батьків приводить до серйозних порушень психічного розвитку дитини, зниженню її соціальної активності, деформаціям особистості та до різних відхилень в поведінці, стану психологічного здоров’я. Ситуація розлучення в сім’ї завдає велику шкоду психічному здоров’ю дитини, для якої немає і не може бути розлучення ні з батьком, ні з мамою.
Соціальне життя динамічне, тому проблема виховання дітей в умовах розлученої сім’ї потребує постійної уваги, пошуку, праці, удосконалення суспільних відносин.

 

 

ПОРАДИ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ І ВИХОВАННЯ ПРОБЛЕМНОЇ ДИТИНИ 

1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – проблема емоційного і психічного стану. В такому стані треба звертатись до дитячого психотерапевта. 
2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.
3. Якщо дитина запальна чи войовнича – переконайтесь чи саме батьки не провокують таку поведінку. До такої треба бути уважним, роз’яснювати наслідки такої поведінки, щоб вона вчилась регулювати свої стосунки із іншими людьми. 
4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилась вербально висловлювати агресію і знімати збудженість, нервовість. 
5. Із кінозалу (домашнього) виключити перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості. 
6. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання. 
7. Роз’єднати хулігана і жертву. Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з миролюбною метою. 
8. Привчити дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання. 
9. Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне. 
10. Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запо

 

Чому дитина втрачає бажання вчитися?

Над цим питанням замислюються все частіше і педагоги і батьки і науковці.

З кожним роком діти все більш втрачають зацікавленість до навчання. Начебто і створюється багато для   навчання. А причина проблеми проста - дитина не розуміє, навіщо їй це потрібно.Тобто немає мотивації. 

В молодшому шкільному віці вона ще є. Ідучи до школи першокласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Бажання бути кращим, подобатись іншим. Діти навіть ображаються якщо їм не задають домашнє завдання, не оцінюють.

Творчий педагог молодшої школи використовує в своїй роботі ігрові методи, розвиває, спонукає до творчості. І маленький фантазер відповідає взаємнастю.

Учні  середньої школи чекають в першу чергу пошуку у використанні засобів і способів задоволення власних потреб: потреби в безпеці, фізіологічних потреб, потреби у прийнятті та любові, у визнанні та повазі, потреби в самопожертві, самоствердженні, самовираженні, розвитку.

Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Тому вся робота вчителя, спрямована на вивчення потреб учнів. І тільки при творчому підході до справи можна реалізувати задачі пробудження бажання   вчитися.  

Також одним із головних напрямків роботи, продовження формування загальнонавчальних умінь і навичок, уміння вчитися. Найбільш успішно воно здійснюється тоді, коли навчання певним умінням на уроках сполучається з особливими заняттями, наприклад: „Учимося вчитися”, „Як учитися в середній школі”

Присутня сильна потреба у спілкуванні з однолітками, коли діти охоче відгукуються на групові форми роботи з інтерактивними методами навчання, вікторини, де є можливість суперничати, вигравати, також позитивно впливає на бажання вчитися.

Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім по-іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина.

Зацікавлений своїм предметом, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів. Школярам подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань  такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів дітей. Поведінка вчителя, його моральне обличчя - все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння.

Оцінка знань учнів, така, на перший погляд звичайна справа.

Оцінка - це вміння вчителів знайти правильний підхід до кожної дитини, вміння плекати в її душі вогник прагнення до знань. Оцінка не повинна принижувати гідність учня, карати за незнання, адже він тільки вчиться. Оцінка не повинна бути моральним батогом, яким постійно залякують дитину і батьки, і деякі вчителі.

Не менш важливою є роль батьків. Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків. Якщо вони допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.

У таких родинах діти оточені теплом та любов'ю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почуваються у безпеці і впевнені, що їх люблять.

І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Аналізують разом прочитану книгу або переглянутий фільм, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють із ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.

Учням старших класів допомагає вчитися думка про те, що це потрібно мені і лише мені. Ми самі будуємо своє майбутнє, і рівень наших знань теж повинен хвилювати в першу чергу нас!

Дати дітям радість праці. Радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - одна із важливих заповідей школи. В наших школах не повинно бути нещасних дітей — дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

bottom of page